Два аспіранти в шкіряних куртках і перші контракти з оборонкою

У 25 років ми виглядали як двоє хлопців із серіалу «Бригада». Тільки замість пістолетів у нас були алгоритми, а замість кримінальних схем — ADABAS і Natural…

Історія співзасновника IT-Enterprise Володимира Михайлова, який раніше розповів, як формувалося покоління українських ІТ-інженерів у Києві 70–80-х, а також про КПІ, професора Павлов і першу зустріч із тим, що сьогодні назвали б APS/ERP. Далі — його пряма мова.

Все почалося 38 років тому, коли молоді аспіранти Олег Щербатенко і Володимир Михайлов, які добре писали програми, мали вже родини і маленьких дітей, зрозуміли, що просто працювати молодшими науковими співробітниками і йти типовим шляхом «аспірант-викладач-доцент-професор» на кафедрі Автоматизованих систем управління ФІОТ КПІ у вирії кінця 80-х — це «не фонтан», а треба заробляти кошти самостійно. 

Де були в той час основні гроші? В промисловості. Ми вміли програмувати. То ж треба писати програми для тих, в кого є гроші! Саме тоді ми й створили можливо першу приватну промислову ІТ-команду у Радянському Союзі.

Перший проєкт: Авіазавод, ADABAS та скрипка Паганіні

Перший наш договір був субпідрядом рідної кафедри АСУ КПІ зі славним Інститутом Кібернетики, який мав договір на автоматизацію управління виробництвом Ульянівського авіаційного виробничого об’єднання, яке налагоджувало серійний випуск літаків АН-124 «Руслан». Завод цей був скопійований з заводу «Боінг» в Сіетлі. При цьому копіювалося все: не тільки розміри і положення виробничих майданчиків, а навіть розташування газонів. Ну, й звісно, підходи к системам управління, але замість мейнфреймів IBM 370 ставились радянські клони-копії EC-1065. Для нас, молодих фахівців, попрацювати на таких мейнфреймах було як «пограти на скрипці Паганіні».

Нам дали завдання розробити задачу планування змінно-добових завдань. Спочатку ми це зробили на мові PL/1 (стандарту компанії IBM 70-80-х років). В ході проєкту головним підрядником було прийняте рішення змінити платформу — з’явилися радянські локалізації Системи управління базами даних ADABAS і система програмування Natural від компанії Software AG. Ми за це схопились і дали обіцянку в середині проєкту освоїти нову СУБД і нову мову програмування без зміни строків проєкту. Проєкт виконали і передали замовнику, а до впровадження нас не допустили — були дуже «зелені».

Втім це був супертехнологічний досвід, який багато нам дав:

• ADABAS був предтечею всіх реляційних централізованих СУБД з прообразом мови SQL. База даних розташовувалась вже не на магнітних стрічках, а на магнітних дисках розміром зі стілець і фантастичним об’ємом 7 мегабайт кожний. 
• Система програмування Natural була першою системою створення «діалогової» обробки інформації, яка дозволяла створювати програми, які працювали не за допомогою перфокарт, а за допомогою вводу і відображення на моніторах. До речі, з черева Software AG народився SAP R/2!

Так ми набули досвіду роботи з централізованими СУБД, мовою SQL і створенням діалогових систем обробки інформації. А навкруги була «тьма єгипетська» — на всіх великих київських підприємствах стояли мейнфрейми-клони IBM 370 або клони DEC PDP-11 (Digital Equipment Corporation) і панувала пакетна обробка інформації на паперових перфокартах і магнітних стрічках.

Бойове хрещення і спадщина RES

Другий договір з’явився завдяки моїм родинним зв’язкам. Компанія мого батька НВП «СВІТ» виконувала договори автоматизації заводів Міністерства шляхів сполучення, і ці заводи почали отримувати в якості техніки монітори і системи діалогової обробки інформації. Штатні програмісти, які звикли до пакетної обробки, не розуміли як це використовувати. Я пообіцяв в стислі строки розробити модуль технічної підготовки виробництва для Дарницького вагоноремонтного заводу на ADABAS/Natural. Над цим проєктом довелося півроку працювати без вихідних. Тут я вперше пройшов увесь шлях класичного проекту: обстеження підприємства, створення технічного завдання, технічний проєкт, робочий проєкт, здача проєкту кінцевому замовнику з «мордобоєм», а після здачі — процес випробування печінки на витривалість (найважливіший і найважчий етап проєкта). 

Після початку промислової експлуатації, ми продали це рішення на Стрийський, Попаснянський і Канашський вагоноремонтні заводи — так ми заробили перші реальні гроші, а наш софт реально працював на цих заводах ще років 10!

Досі в ІТ-Enterprise в модулях НДІ (нормативно-довідкова інформація) і ТПВ (технічна підготовка виробництва) багато рішень і навіть назви основних полів бази даних такі, як у цьому проєкті 1989 року. Декілька замовників мене питали, чому код країни в IT-Enterprise називається «RES». Все просто: вперше таблиця контрагентів була створена у 1989 році, і тоді це було кодування республік Радянського Союзу — «RES»публіка.

Як «бригада» уклала договір на 120 тисяч рублів з оборонним заводом

В 1990 році завкафедри АСУ професор Павлов познайомив нас з Вінницькими промисловими підприємствами — зараз це б називалося Vinnytsia Industrial Zone. Ми з Олегом Щербатенком пішли по заводах спілкуватися з потенційними замовниками. 

Цікаво це виглядало — два молодих хлопці з вогнем в очах, в штанах-«бананах», турецьких светрах-«кубиках» і шкіряних куртках (це було тоді круто, але зараз розумію, що ми нагадували «бригаду» з культового серіалу) щось розповідають товстим дядькам у краватках про технічну підготовку виробництва, алгоритми планування виробництва і розробку програм на сучасній СУБД ADABAS. Але в нас з Олегом була така енергетика і така впевненість в своїх силах, що нас слухали і чомусь не питали: «А в якому квадранті Гартнера ви знаходитесь?». Для солідності ми собі надрукували візитівки з науковим ступенем «кандидат технічних наук», хоча захистили дисертації ми кілька років по тому.

На кафедрі АСУ в той час докторантом був Лисенко Юрій Григорович, який підключився до наших зусиль, — він ходив в костюмі з краваткою і дуже допоміг нам в спілкуванні з керівництвом підприємств. У 1990 році ми уклали договір з Вінницьким 45-м експериментальним машинобудівним заводом Міністерства оборони Радянського Союзу на повну автоматизацію управління виробництвом на платформі СУБД ADABAS/Natural. Це був величезний завод, який отримував шасі КАМАЗ, МАЗ, УРАЛ, КРАЗ і виготовляв автоцистерни для потреб армії. 250–300 машин на місяць, 15000 деталей власного виробництва, робота у 3 зміни 7 днів на тиждень. Такого масштабу я не бачив ні до, ні після.

Дивуюсь зараз, як «два хлопці в шкіряних куртках» у віці 25 років з фейковими візитівками «кандидат технічних наук» змогли уклали договір на 120 тисяч радянських рублів з величезним заводом, підпорядкованим Службі тилу Радянської Армії. Відповідь — впевненість в своїх силах, компетентність, розуміння потреб виробництва і найсучасніші на той час технології програмування.

Далі почалося найцікавіше. Не пропустіть наступну серію, в якій я розкажу: чому нам довелося повністю переписувати проєкт за 2 місяці до здачі і як ми легко могли потрапити за ґрати.